Іван Гончар (27 січня 1911 - 18 червня 1993) виріс в с. Лип'янка на Черкащині, в патріархальній багатодітній українській сім'ї, козацькій по материнській лінії.

Ще дитиною Іван Гончар проявляє неабиякі художні здібності і юнаком, приїхавши до Києва, вступає до Художньо - індустріальної школи (ХІШу), яку закінчує навесні 1930 року. Будучи пізніше студентом Київського інституту агрохімії і ґрунтознавства, він починає працювати над серією скульптурних портретів і пробує себе як графік і живописець.

Його світогляд як художника сформувався в 20-і роки, період так званої "українізації", в середовищі художньої і літературної еліти, де панували національно-романтичні традиції. В 1927-1928 роках він живе в домі Максима Коросташа, українського етнографа, фольклориста і музикознавця, де має епізодичні зустрічі з такими представниками української культури як Климент Квітка, Олена Пчілка, Марко Антіох, Микола Вороний.

Більш ніж за сорок років своєї художньої діяльності, між 1940-ми - 80-ми роками, Іван Гончар створив, за державними чи місцевими замовленнями, серію пам'ятників і скульптурних портретів українських культурних діячів і козацьких героїв (Івана Котляревського, Івана Франка, Тараса Шевченка, Богдана Хмельницького, Івана Гонти та ін.), котрі прикрашають площі в Переяславі-Хмельницькому, Полтаві, селах Вінницької, Черкаської, Івано-Франківської та інших областей. Він також виконує замовлення для українських музеїв і меморіалів: меморіального музею Лесі Українки в Києві, меморіального музею-квартири Михайла Коцюбинського в Чернігові, Національного заповідника Тараса Шевченка в Каневі тощо. У 1949 році Третьяківська галерея придбала його мармурову статую "Молодий Шевченко". У своїх живописних роботах Іван Гончар зображує етнографічні типажі українців, пейзажі й пам'ятки української архітектури. Графіка представлена в основному військовими сюжетами й тематичними альбомами, як, наприклад, "Українське народне вбрання" та "Історичні і культурні пам'ятники України".

Ідея необхідності створення національного музею української культури виникає в Івана Гончара в 40-их роках. Цілеспрямовані етнографічні експедиції Україною стали можливими з 1957 року. До 1966 р. більша частина колекцій була зібрана. В цей час колекції знаходяться в домі Івана Гончара, на Новонаводницькій вулиці, № 8. Іван Гончар відкриває їх для публіки під назвою "Хата-музей", а на початку 70-х років влада закриває музей.

Тільки у 1988 році, у 77 років, настає для Івана Макаровича заслужене визнання: персональна виставка у виставковій залі Спілки художників України і нагородження Шевченківською премією. У 1991 році святкується на національному рівні його 80-річний ювілей і Іван Гончар отримує звання народного художника УССР. Однак ці заслужені лаври не зменшують клопотів збирача, митця про долю музею: чи стане він врешті державним, чи отримає нове просторе приміщення? Він помирає, так і не дочекавшись відродження свого музею в незалежній Україні.